Дубівська громада
Ковельський район, Волинська область

Запалімо свічку

 

                У кожному селі є люди, яких знають усі мешканці. Такою непересічною особистістю, відомою далеко за межами свого села, та й за межами нашої громади, був і Павло Вікторович Безека.

                Минає сорок скорботних днів, тут і печаль, і гіркота, і біль вічної розлуки, яка не втихає. Більше запитань ніж відповідей: чого так? Чому у розквіті сил  від нас ідуть кращі? Розумом цього не осягнути, лише віра зможе допомогти отримати відповіді на наші «чого?». У кожного свій шлях, у кожного своє призначення. Але як ми пройдемо цей шлях і як ми виконаємо своє призначення залежить лише від нас… Життя  гідно і достойно прожив той,  чиї діла  говорять за людину більше ніж оточуючі. А він саме так жив. Завжди у клопотах, чимало ідей  та планів     потребували не малих  сил і здоров’я.

                Павло Вікторович корінний дубівчанин, як кажуть, із діда- прадіда. Тут виріс, закінчив школу. Після закінчення Тернопільського педагогічного інституту розпочав вчителювати: спочатку у с.Бахів, а згодом перевівся вчителем фізичного виховання у Дубівську школу. А у 1999 році довелось змінити професію, адже його було призначено виконуючим обов’язки сільського голови. З того часу  жителі нашої громади чотири рази обирали його на цю посаду, мабуть, не випадково. Вірили йому, бачили як поступово наші села стають привабливіші. Дивись у Дубовому амбулаторію відкрили, а згодом відновили дитячий садочок, відремонтували і ФАПи , і будинок культури в с.Дубове, а на Вербці після реконструкції запрацювали  клуб і бібліотека. По усіх населених пунктах засвітились нічні ліхтарі. Дороги ж це особлива біль,  щорічне грейдерування та підсипання власими силами ,тобто за кошти місцевого бюджету, укладання асфальту по окремих вулицях все це люди бачили і дякували.

                Його знання, досвід,організаторські здібності, творчий та відповідальний підхід до вирішення проблем забезпечували  успішну діяльність очолюваного ним колективу. Серед  депутатів  важко досягнути одностайності, але вміючи переконувати, інколи, навіть, ризикувати, дивитись на перспективу, вдавалось і це. Саме так виникла ідея будівництва Вербської школи. Знаючи, що діти вчаться у пристосованому приміщенні з прохідними класами та зважаючи на постійно зростаючу кількість дітей у школі, на черговій сесії, після продажу  земельної ділянки, спільно з депутатами, було прийнято рішення розпочинати будівництво нової сучасної школи. Сьогодні нове навчальне приміщення вже відкрило двері для учнів. На черзі будівництво спортивного залу  та їдальні.

                Ще одне доволі важливе рішення було прийнято, спочатку самим Павлом Вікторовичем, а згодом, завдяки йому, і усією громадою. Ми взяли курс на децентралізацію. Побувавши неодноразово у сусідній державі, проаналізувавши, яким чином Польщі вдалось здійснити такий швидкий економічний ривок - почав розуміти, що саме реформа з децентралізації відкриє ці можливості і нам. Тому всіма силами почали працювати у напрямку об’єднання із сусідніми громадами. Не все було легко, але спільні старання принесли знову гарний результат – ми Дубівська об’єднана територіальна громада!

                Здається стільки справ , стільки задумів, часу обмаль , навіть, на сім’ю, але ще одна справа, яку він не залишав ні за яких обставин – це тренерська робота. Кандидат у майстри спорту з вільної боротьби не уявляв свого життя без дітей, яких від дуже любив. Хлопці та дівчата із величезним задоволення бігли на тренування. Для усіх було і слово тепле, і порада. Вчитель і друг якому довіряли саме потаємне, був завжди готовий прийти на допомогу. Перемоги та поразки роблять нас лише сильнішими, а наш характер гартується, як сталь. У житті як і у спорті  важливо не зломитись, зібратись з силами і йти до перемоги. Його вихованці  принесли не одну перемогу, але саме головне, що разом із спортивними навичками їм прищеплювались людяність та доброта, ввічливість та наполегливість, старанність та відповідальність. Він вкладав у своїх вихованців душу, і вони платили йому тим самим.

                Вміння вислухати, прийти на допомогу у скрутній ситуації, підтримати та підказати, дати слушну пораду  як молодим , так  і людям старшого віку говорить про те , що він любив  та поважав кожного – і старого, і малого, умів виділити час та знайти такі слова, щоб кожен хто звернувся повірив у власні сили та прийняв єдине правильне рішення .

                Павло Вікторович залишиться у нашій пам’яті талановитим організатором, господарником, надійною опорою для рідних, людиною широкої душі , невичерпного оптимізму та чуйного доброго серця.

Дуже шкода, що передчасно стихли його кроки, залишились  незавершені справи та нездійснені мрії…

Запалімо свічку, помолімось  Богу

За людину добру, що пішла з життя.

Боже милосердний, дай ти вічний спокій

За той шлях короткий, шлях без вороття…

 

 



« повернутися до списку новин