Дубівська громада
Ковельський район, Волинська область

Історична довідка

Історична довідка

За п’ять кілометрів  на північ від міста Ковеля розташоване село Дубове, назва якого походить від перших жителів, які поселились в дубовому лісі.

Сьогодні ніхто уже достеменно не з’ясує, коли заселили  люди територію села, хто вони були, звідки прийшли і чим саме привабив їх цей шматок землі під вічним синім небом. Але, за деякими даними, перша згадка про Дубову датується тринадця­тим століттям, хоча офіційного підтвердження цього факту - жод­ного. Війни, які котилися над краєм, кілька разів пожирали оселі, усі будівлі та майно, нажите дубівчанами, але щоразу люди від­роджували своє село, бо любили його всім серцем, як і їхні предки.

Невелике на перших порах поселення не раз потерпало від на­бігів монголо-татар, від яких страждала уся Волинь, починаючи від 1242 року і до початку 18 століття. Чужоземці не тільки спус­тошували села, стирали їх з лиця землі, а й забирали у неволю здорових та міцних юнаків і дівчат, чоловіків і жінок. Як зазначав відомий дослідник -історик Григорій Гуртовий з Торчина, на Воли­ні майже не було села, яке б не зазнало грабунку. Татари вривали­ся спустошливим вихором на нашу землю десятки разів, і щоразу палили, нищили, грабували, безжально розправлялися зі старими та дітьми. Про їх нашестя збереглися у селі легенди, які передава­лися від покоління до покоління і дожили до наших днів.
А ще у багатьох місцях залишилося живе свідчення перебу­вання чужоземців на наших землях - татарське зілля, аїр, яке ду- бівчани називають лепехою. Воно росте біля боліт, у канавах, в низинах, і щороку перед Трійцею селяни, найчастіше діти, його рвуть та встеляють підлоги у будинках, розкидають на подвір’ях. Татари привезли зілля, яке мас бактерицидні властивості, з со­бою

Село вперше згадується ще в XIII ст., тоді у ньому проживало до 20-ти жителів. Але поселення було зруйноване і спалене монголо-татарами. Відновилося село вже вдруге у XIV ст. Прізвища перших поселенців дійшли до наших часів: Безека, Самчук, Борисик, Черняк, Мишковець.

За дослідженнями Тедоровича (1663 р.) в 1490 р. у населеному пункті Дубове було 14 волік поля, 7 засівалось, 7 було під паром. В 1557 р.   Ковельський повіт і вся Волинь стає власністю польського короля. 4 липня 1564 року польський король Сізігмунд Август передає Ковель, Вижву і 25 прилеглих до них сіл (в тому числі Дубове,Облапи,Вербка,Бахів) у володіння руському князю А.Курбському. У селі Вербка, що поблизу Ковеля серед боліт розташований острів на якому був побудований монастир. Князь Курбський заповів поховати його в цьому монастирі.Пізніше села Дубове,Вербка ,Бахів,Красноволя,Облапи та Гредьки належали воєводі познанському Кшиштофу Опалинському, який отримав багатий Ковельський маєтоку у Волинському Воєводстві у подарунок від польського короля Владислава ІV.

В 1652-1653 рр. на території нашого села розташувались польські війська, з якими повстанці Хмельницького вели запеклі бої.

Згідно третього поділу Польщі (1795 р.) село Дубове ввійшло до Ковельського повіту Волинської губернії, яка відійшла до складу Росії.

За переписом 1796 р. в селі Дубове було 93 двори, проживало 252 жителі. На території нашого села залишила сліди війна 1812 р., коли на Україну вторглася 600-тисячна армія Наполеона. 
 

В жовтні 1845 р. для збирання народних переказів і легенд, пісень, змальовування пам’ятників старовини на Волині побував Т.Г. Шевченко. Він змальовує церкву у селі Вербка, а згодом у селі Секунь. В пам’яті про поїздку Тараса Григоровича через наше село було споруджено погруддя Великому Українцю.

 
погруддя Т.Шевченку

Колись, до об’єднання колгоспів (села Бахів і Вербка), на честь поета було названо господарство.

В 1876 р. було засноване сільське однокласне училище, де навчалося 45 хлопчиків.

В період першої світової війни (1914 р. – 1918 р.) жителів села було евакуйовано. Всі будинки спалили австрійці. В 1916 р. з Колдунів була перевезена хата лісника.

В 1939 р. на території Західної України і Волині вторглася Червона армія. Того ж року у селі було створено перший орган радянської влади -сільську раду. Головою став Поліщук Йосип, пізніше Черняк Семен. В 1940 p. було створено колгосп. Організаторами його були: Масловський Федір, Жук Тимофій, Пантолік Денис. В колгосп тоді вступило 84 сім’ї.

В червні 1941 року село було повністю окуповане фашистами. Наші земляки активно включились в боротьбу з фашистськими окупантами. Брати Лазаруки пішли в партизани.

В березні 1944 року гітлерівці намагались вивести молодь на каторжні роботи до Німеччини. Декілька сімей вивезли, але більшість за допомогою партизан загону, яким командував командир Федоров, утекли. Розлючені фашисти на другий день спалили село. Після війни вціліло лише 5-6 будинків. 16 березня 1944 року з другої половини дня розпочався бій за Дубове. 17 березня в село ввійшли війська Радянської Армії. Фронт зупинився біля Ковеля, саме місто було в оточені. В селі ніхто не жив (тут була прифронтова смуга) аж до звільнення Ковеля. Жителька нашого села Безека Катерина Миколаївна (дівоче прізвище Мишковець) перебувала у лавах армії УПА. Ідеї самостійної України активно оповідував священик УАПЦ Губа. 
пам’ятник загиблим односельцям під час ІІ світової війни

На початку квітня жителі сусідніх сіл, в лісі почули страшне ревіння танків. Із північного заходу, до оточених в Ковелі військ, прорвались танки. На території села відбувся великий бій, в якому відзначилась батарея героя радянського Союзу Вадима Клавдійовича Олійника.

 
пам’ятник В.Олійнику

Село було звільнене 6 липня 1944 року. Після війни село відбудовувалось заново. В 1947 році знову організували колгосп, головою колгоспу був Пантолік Денис, головою сільської ради Самсонюк Юхим. В 1958 році відбулося об’єднання сіл: Вербка, Бахів, Дубове. Колгосп одержав назву „Україна”. Головою був Васюк Микола Іванович, який очолював колгосп до 1988 року. Із відсталих вивів у передові. Село заново відбудовувалось, було електрифіковано і газифіковано, проведено водопровід.


 

Коштом колгоспу побудовано школу, будинок культури, дитячий садок.

24 серпня 1991 року Україна була проголошена незалежною, суверенною державою. Дубівчани відсвяткували в 2001 році 10-річчя незалежності, заклали пам’ятний камінь на честь цієї дати. В житті села також відбулися зміни на базі колишнього колгоспу „Україна” створено ТзОВ, селяни одержали державні акти на землю, частина з них вийшла з товариства і господарюють самостійно.

7
місцевий стадіон

В селі 502 двори, за останнім переписом 1734 жителі, 2 церкви.

Його жителі з надією дивляться у завтрашній день, вірять, що у майбутньому Україна буде багатою, цивілізованою, правовою державою.